“What It Means To Be an Anarcho-Capitalist,” Ukrainian Translation

Нещодавня стаття Батлера Шаффера «Що таке анархія?» викликала жваву дискусію на блозі Reason та надихнула мене впорядкувати деякі власні ідеї з цього приводу.

Ті з лібертарів, що опонують анархії, атакують власні вигадки. Їхні аргументи зазвичай утилітаристської природи, і зводяться до «але ж анархія не працюватиме!» чи «ми потребуємо [речі, які ми отримуємо від] держави!». Якщо припустити, що вони щирі, ці випади в самому кращому випадку сумбурні. Щоб бути анархістом, не треба ані вважати, що анархія «працюватиме» (що б це не означало), ані пророчити її «настання» (чи навіть його «можливість»). Зрештою, можна ж бути й песимістичним анархістом. Щоб бути анархістом, достатньо всього лише вважати, що агресія не має виправдань, а будь-які держави вдаються до агресії за визначенням. А отже, держави, як і агресія, до якої вони вдаються, неприйнятні. Як бачите, нічого складного. Втім, оскільки це етична позиція, не дивно, що вона заплутує утилітаристів.

Відповідно, будь-хто, хто не є анархістом, має вважати або що (а) агресія є прийнятною, або що (б) держави (наприклад, «мінімальні») не обов’язково вдаються до агресії.

Твердження (б) є очевидно помилковим. Держави завжди оподатковують своїх громадян, що є формою агресії. Вони завжди оголошують конкуруючі захисні організації поза законом, що також є порушенням прав власності. (Не кажучи вже про незчисленні закони щодо «злочинів без жертв», які — невідворотно і без жодних винятків в історії — вони насаджують населенню. Чому мінархісти вважають, що їхня «мінархія» взагалі можлива — понад людське розуміння.)

Що ж до твердження (а) — що ж, соціалісти та злодії також вважають агресію прийнятною. Що не робить її такою насправді. Злодії, соціалісти та анти-анархісти все ще не змогли довести, що агресія — застосування насильства щодо невинних жертв — має послідовне обґрунтування. Воно й не дивно, адже це неможливо. Однак, треба віддати належне злодіям — вони хоча б не намагаються переконати нас в тому, що їхні дії справедливі та обґрунтовані. Чому ж адвокати держави вважають це мало не своїм обов’язком?

Критика анархізму з боку консерваторів та мінархістів, яка зводиться до тверджень, що «вона не працюватиме» чи «не є практичною», спрямована помилково. Вважають анархісти, що «анархія досяжна», чи ні (як я, наприклад) — це жодним чином не впливає на те, чи є держава прийнятною та виправданою.

Проілюструємо це аналогією. Консерватори та лібертарі погоджуються, що (приватна) злочинність (вбивство, грабунок, зґвалтування) є неприйнятною, і «не повинна» існувати. Однак, якими б доброчесними не ставали все більше людей, завжди існуватиме бодай невелика кількість злочинців. Злочинність існуватиме завжди. Тим не менш, це не заважає нам засуджувати її, та намагатися її зменшити.

Чи можливо повне зникнення злочинності? Теоретично — так. Кожен здатен добровільно поважати права інших людей. Тоді злочинність зникне. Це легко уявити. Але, беручи до уваги наш досвід людської природи та взаємодії, можна з упевненістю стверджувати, що злочини будуть завжди. Проте ми проголошуємо їх неприйнятним злом, попри всю невідворотність їх повторення. Тобто для тези про те, що злочини є аморальними, відповідь «це непрактичний погляд» чи «але ж це не працюватиме», «оскільки злочини будуть завжди» — є безглуздою та/або нещирою. Той факт, що злочини будуть завжди, що не всі будуть добровільно поважати чужі права, не є ані підставою стверджувати «непрактичність» опору злочинцям, ані обґрунтуванням прийнятності злочинів. З нього ніяк не випливає «хибність» твердження про те, що злочини — це погано.

Аналогічно, нещиро та/або хибно відповідати «анархія не працюватиме», чи «вона непрактична», чи «навряд чи коли-небудь виникне»(1) на мою тезу про те, що держава та її агресія є неприйнятними і невиправданими. Твердження про те, що держава є неприйнятною і невиправданою — це нормативна, або етична позиція. Той факт, що для виникнення анархії наразі недостатньо людей, які готові поважати права своїх сусідів, тобто, іншими словами, для існування держави є достатня кількість людей, які (помилково) підтримують його легітимність — зовсім не значить, що держава та її агресія є прийнятними і виправданими(2).

Інші утилітаристські репліки на кшталт «але ж ми потребуємо держави» не суперечать тезі про те, що держави вдаються до агресії, і що агресія є неприйнятною. Вони лишень демонструють, що прихильники держави не проти ініціювання насильства щодо невинних жертв, тобто поділяють світогляд злочинців та соціалістів. Злочинець вважає, що значення мають лише його власні потреби, для задоволення яких він готовий чинити насильство, незважаючи на якісь там добро і зло. Прихильник держави вважає, що його думка про те, що «нам» щось «потрібно», виправдовує вчинення та схвалення насильства над невинними людьми. Ось і все. Яким би не був його аргумент, він не має стосунку до лібертаріанства. Він не опонує агресії. Він виступає за щось інше — за втілення «суспільних потреб», незважаючи на видатки — але не за мир та співробітництво. У злочинців, гангстерів, соціалістів, державників, та навіть мінархістів є спільна риса: усі вони з якоїсь причини готові схвалювати відверту агресію. Різниця лише в нюансах, але результат той же самий — невинні життя паплюжаться фізичним нападом. Одним це до вподоби, інші є більш цивілізованими — можна сказати, лібертарнішими — і воліють миру, аніж жорстокої боротьби.

Існування злочинців та соціалістів серед нас свідчить про те, що більшості людей властива певна злочинна схильність. Адже держава, кінець-кінцем, все ще існує лише завдяки мовчазній згоді мас, які помилково прийняли ідею її легітимності. Але це зовсім не означає, що потурання мас виправдовує та робить прийнятним існування злочинних організацій.

Лібертарям час визначитись: ти проти агресії, чи за?

Примітки

Стефан Кінселла, 2004